З чого починаються Тишківці? З
околиць, з людей, пам'яток старовини.
Мабуть з них, німих свідків
нашого минулого, нашої історії, оповитих легендами і переказами. Вони стоять,
шкода, що говорити не вміють.
Лиш коли ви залишитесь наодинці
на старому цвинтарі чи на давньому церковному подвір'ї, де спить, здається,
історія села, Ви відчуєте, як терпне душа. Адже надто мало ми знаємо про своє
минуле, надто невдячними виявляємось до тих, без кого просто не існували б, бо
вони були нашим початком і залишилися нашою совістю.
Так хочеться сказати словами
Великого Кобзаря:
Село на нашій Україні,
Неначе писанка село…
Назва цього мальовничого місця
– Тишківці. Перша письмова згадка про Тишківці датована 12 лютого 1448 року.
Місцева легенда гласить, перше
поселення було розташоване в урочищі «Гостилів», зруйноване невідомо ким і
коли. Друге - в урочищі «За окопом» (давня назва «Городище»). Розташоване на
великому горбі (300 м
над рівнем моря) між старим цвинтарем і озером «Мамичів». Третє поселення –
район сучасних Тишківців.
Назва села походить і
трансформована від старослов'янського імені Тихомир. Найбільш поширеною
версією, як твердять старожили, є те, що найменування села пішло від першого
переселенця, можливо, і першого власника села – боярина Тишка.
На території села в урочищах
«Городище» та «За окопом» виявлено велике поселення трипільської культури та
залишки слов'янського укріпленого поселення ІХ – ХІІІ ст.. В останній чверті
ХVI ст.. Тишківці згадуються як невелике містечко.
Жахливих нападів татарських орд
тишків чани зазнали в 1594, 1603, 1621-1623 та 1676 роках.
У 1720 році у селі налічувалось
тільки 88 господарств.
У середині XVIII ст.. в
селі будується нова церква (до нашого
часу збереглась дзвіниця 1768 р.), а в 1811 – відкрилася перша школа-дяківка.
Дуже динамічно почали
розвиватись Тишківці після ліквідації панщини 1848 року, та з приходом у
березні того ж року на парафію о. Осипа Шухевича – прабатька цієї славної
родини. З 1856 року у Тишківцях успішно діє народна школа, де в 1864 році
навчалось 110 дітей.
У 1874 на місці корчми громада побудувала гарну простору школу. У 1877 році освячено нову муровану церкву, а її іконостас – перлина сакрального мистецтва Галичини.
У 1885 році у Тишківцях постає
перша у Городенківському повіті читальня «Просвіти», в 1906 р. – друга. Головою
обох був о. Зенон.
Після Першої світової війни в
селі будуються ще дві читальні
«Просвіти». Тишківці – єдине село в Україні, яке мало чотири читальні з
власними будовами!
У 1892 році під керівництвом
Ольги Шухевич селянські діти вперше поставили оперу М. Лисенка «Коза-Дереза». А
рік перед цим у селі відкрито дитячі ясла, де утримувалось 140 дітей!
У 1894 році в селі
організовується сільське жіноче товариство (200 членкинь), пізніше – Союз
Українок. Це було одне з перших подібних
сільських товариств на теренах Західної України.
Перед Першою світовою війною в
селі в селі проживало вже 3100 осіб.
Як свідчить історія, тишків
чани завжди були в перших лавах віковічної боротьби за волю, за Українську
державу. Більше сотні молодого цвіту не повернулось із Сибіру, 148 – впало на
фронтах.
Але ні розстріли, ні депортації
не зламали гордої душі тишків чан. Село вистояло!
Символіка села Тишківці
Герб територіальної громади села Тишківці
затверджений 01.03.2001
року. У золотому полі на
чорній основі червона брама з частоколом та
зі
срібними відкритими воротами, в отворі
воріт
на синьому фоні — золотий
хрест та два срібні мечі з
червоними руків'ями; обабіч над брамою по зеленому
кущі
троянди з трьома червоними квітками зі золотими
осердями. (Троянда
(дика ружа) —
основний елемент
давнього (XVIII ст.) герба Тишківців.
Синій, як
море, як день, золотий –
З неба і сонця наш прапор ясний.
Рідний наш прапор високо несім!
Хай він, уславлений, квітне усім!
Гляньте, на ньому волошки цвітуть,
Гляньте, жита в ньому золото ллють.
З жита й волошок наш прапор ясний.
З неба і сонця, як день весняний.
О. Олесь
Село Тишківці - колиска роду Шухевичів
Щоб зберегти і передати
наступним поколінням велич та красу Тишківців – село добре й красиве, з багатою історією, колискою
роду Шухевичів.
Родина Шухевичів зв'язана з
Тишківцями майже 100 літ.
Значною, вже з точки зору сучасності, є призначення на парафію у
березні 1848 року отця Осипа Шухевича. Ця людина зробила вагомий вклад у
розвиток та формування села, культурно – просвітницька діяльність цілої родини
Шухевичів і отця Осипа зокрема, дала можливість простому селянину пізнавати
знання.
Велика родина Шухевичів
Осип Шухевич був
високоосвіченою людиною, володів дванадцятьма мовами, поглиблено цікавився
літературою та зробив багато перекладів, про які вельми схвально відгукувався
відомий український поет і письменник Іван Франко, на жаль до нашого часу
дійшла тільки наукова доповідь1840 року «Відношення підданих до монарха». У 1856
році отець віддав свій будинок під школу – одну з перших народних шкіл
Городенківського повіту, а в липні 1848 року у сільській народній школі
повністю запроваджено викладання українською мовою. Отець Осип був простою у
спілкуванні людиною, йому довіряла ціла громада села і у 1863 році селяни Тишківців виставили кандидатуру Осипа Шухевича
на посла до Відня, але запеклі противники пани доклали всіх зусиль, щоб його не
обрали.
Високоосвіченими були і діти отця Осипа, син Зенон закінчивши
у1867 році Львівську духовну семінарію пізніше, після смерті батька отця Осипа,
теж був священиком у селі Тишківці, майже 60 років був головним проводарем
громади, вів просвітницьку діяльність. Отець Зенон зумів виховати у тишківчан
почуття патріотизму і самопожертви, почуття гордості за рідну землю і великої
відповідальності перед своїм народом. Він продовжив будівництво церкви
розпочате його батьком Осипом Шухевичем, дав гроші на будівництво
школи, яка і зараз гідно служить тишківчанам. Отець Зенон очолював сільські
читальні прививаючи простим сільським людям любов до знань, очолював «Братство
тверезості» і на протязі всього життя вів непримиренну боротьбу з цим злом.
Єдина дочка о. Зенона та його дружини Емілії
була Ольга, всі ніжно її звали Олюнька. Вона мала талант писати вірші і статті,
часто друкувалася у періодичних виданнях того часу. Ціле свідоме життя вона
цікавилася громадськими та суспільними справами. Приятелювала визначними
жінками того часу: Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською, Оленою
Кульчицькою. Брала активну участь у організації жіночого руху у Галичині.
Ольга виросла серед простих
селянських дітей, закінчила гімназію і все життя прожила у Тишківцях. Під її
керівництвом у 1892 році вперше на Західній Україні було поставлено оперу
Миколи Лисенка «Коза-дереза», організувала жіноче товариство у селі, з її
ініціативи у 1891 році організовано дитячі ясла-садок. Вона вчила малюків
співати, танцювати, читати і писати.
Ще одним сином Осипа Шухевича є всесвітньо
відомий етнограф, педагог, професор, визначний
громадський діяч – Володимир Шухевич. Він був надзвичайно творча і ініціативна
особистість, брав участь у всіх заходах, був активним членом різних товариств:
«Просвіта», «Дністер», «Руслан», «Побратим», «Боян» та ін., і деякі очолював. В
умовах тогочасного соціального і національного гніту, діяльність всіх цих
товариств, які очолював В. Шухевич, мала велике прогресивне значення. Вони
пропагували українську пісню, музику, театр, культуру.
В.Шухевич підтримував тісні зв’язки з
українським композитором М.Лисенком, який присилав для хорового товариства
«Боян» свої твори.
Що стосується видавничої діяльності В.
Шухевича, не можна не згадати двотижневий журнал для дітей «Дзвінок»,
педагогічний часопис «Учитель», де він друкував твори видатних українських
письменників, педагогів, низку своїх статей на актуальні педагогічні теми.
Основним захопленням відомого
тишківчанина була етнографія. Він проводив велику експедиційну роботу збираючи
матеріали, вироби, знаряддя праці одяг для музеїв. Проводив різні етнографічні
виставки. Вінцем його плідної, більш як 20-літньої праці, став п’ятитомник
«Гуцульщина», де він відобразив культуру і побут українців.
Не менш значною постаттю у історії
був ще один славний нащадок цього роду внук етнографа Володимира Шухевича –
Генерал-хорунжий Української Повстанської Армії Роман Шухевич. Виховуючись у патріотичній
сім’ї ще змалку Роман цікавився історією рідного краю, багато читав, займався
спортом і навчаючись у Львівській гімназії вступив до «Пласту», де мав
можливість спілкуватися з молодими націоналістами. Пройшов всі степені
підготовки у пластових куренях і у 16 років прилучився до національно-визвольного руху. В цей
час познайомився з молодими націоналістами
Євгеном Коновальцем та Степаном Шахом,
які вплинули на світогляд молодого Шухевича.
У
віці 36 років Роман Шухевич очолив
Українську Повстанську Армію. Під його
проводом були організована конференція на
захист
прав поневолених народів, яка закликала
до
збройної боротьби всі нації, які
перебували
під
більшовицьким гнітом. Створені ним загони
УПА вели непереривну боротьбу, таким чином захищаючи
державу і простий народ від окупантів. Він був гідним командиром всім
воїнам, відзначався великими організаторськими здібностями, глибоким політичним
розумом, набув величезного революційного досвіду боротьби, і воїни йому
довіряли його чесності і порядності.
З його загибеллю 5 березня 1950 року на
підпільній квартирі у селі Білогорщі біля Львова
український народ втратив політичного та військового керівника високого рівня.
На жаль Україні не вдалося уникнути гніту з боку Червоної армії і багато
років село, як і вся держава, зазнало багато утисків. Та попри все не так легко
було витіснити із свідомості жителів села любов до України. Важких поневірянь
зазнали тишківчани були вбивства і вивіз до Сибіру, та простий народ не
здавався вступав у лави УПА та ОУН. На території села активно діяли читальні у
яких сільські жителі дізнавалися усі новини, а також вели
культурно-просвітницьку роботу. Ці читальні були розміщені сільських хатах.
Свідоме і патріотичне життя тишківчан, їх прагнення до свободи проявлялося всюди і у всьому. Люди не стояли осторонь подій, які відбувалися у державі. Чимало молоді того часу зазнали важкої долі у таборах строгого режиму. Але ніяке нав’язування тогочасного керівництва не зламало патріотичний дух. Ще і до цього часу у родинах села пам’ятають своїх рідних, які так віддано боролися за Україну. Вдячні нащадки на їх честь спорудили пам’ятники та висипали могили.
